ЯРОСЛАВ МУДРИЙ. ЦІКАВІ ФАКТИ

Ярослав Мудрий народився в 980 році. Це другий син Володимира Красне Сонечко і полоцької князівни Рогнеди.
Історики вважають, що Ярослав не був старшим сином Великого князя Володимира. 
Крім того, дослідження останків показали, що Ярослав Мудрий був кульгавим. А фізичне каліцтво для того часу було серйозною перешкодою на шляху до влади, адже не в варязьких традиціях було віддавати правління тому, хто не зможе показати себе на полі бою. Але Ярослав переміг кульгавість, компенсувавши її залізною волею. Він привчився їздити в сідлі, що з його хворобою далося йому не просто, і відтепер на коні відчував себе набагато впевненіше, ніж на землі.
Ярослав прийшов до влади тільки після тривалої міжусобної боротьби зі своїми братами, кожен з яких засідав у своєму граді. «Ударною силою» Ярослава Мудрого були нормандські найманці і варязькі конунги. У Новгороді Ярослав спеціально для них заснував «двір для приїжджаючих» — місце постійного перебування скандинавських воїнів. Жили вони там, в розкоші і багатстві. Ярослав опікувався і скандинавською знаттю, одним з його воєвод був норвезький конунг Едмунд Рінгссон, якому обвинувачують в убивстві Буріцлава, в образі якого історики бачать мученика Бориса Володимировича.
З усіх благ, які Ярослав Мудрий привіз на Русь, найціннішим придбанням називають його дружину Інгігерду, шведську принцесу. Дочка Олафа Шетконунга, Ірина стала справжнім благом для країни, вона зіграла не останню роль, як у розвитку міжнародних зв’язків, так і в релігійних питаннях, зокрема, саме вона заснувала перший у Києві жіночий монастир. 
Треба зазначити, що історія з одруженням великого князя і Інгегерди, вийшла вельми делікатна. Наречена, буквально, втекла з-під вінця. До сватання Ярослава вона була вже заручена з норвезьким конунгом Олавом Харальдсоном, згодом відомим як Олав Святий — перший християнський король Норвегії. Він зажадав її в обмін на підписання мирного договору зі Швецією. Однак коли Олав з усією свитою приїхав забирати наречену, то виявилося, що її ось уже кілька місяців тому одружили з Ярославом. Олав Харальдссон був сильно розгніваний, але за особисті образи мстити не став. В якості приданого Інгігерда принесла Ярославу землі навколо Ладоги.
Мабуть, однією з головних загадок Ярослава є місцезнаходження його легендарної бібліотеки, яка нібито містить багате зібрання рукописів і манускриптів, що можуть пролити світло на темні плями в історії Русі. Єдина згадка про неї належить до 1037 року і міститься в «Повісті временних літ». За нею передбачається, що дорогоцінне зібрання повинно було знаходитися в Софійському соборі. Вважають, що книги могли бути викрадені Батиєм в часи татаро-монгольської навали. Існує й інша думка, що втрачена бібліотека Ярослава стала частиною не менше легендарної бібліотеки Івана Грозного. 
Ярослав Мудрий заснував такі міста: Ярославль на Волзі і Ярославль в сучасній Польщі (названі його ім’ям) та Юр’єв (Гюргев, названий на ім’я його св. покровителя Георгія Побідоносця).
Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди. 
За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 р. документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопольського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначення митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 р. з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання. 
За Ярослава Мудрого сталася національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін. 

1.